СТАЛАГМІТ

СТАЛАГМІ́Т, а, чол., геол. Натічне мінеральне (перев. вапнякове) утворення у вигляді конусоподібного стовпчика, бурульки, гребінця, що виникає на дні підземних порожнин (печер, галерей і т. ін.) внаслідок падіння й випаровування крапель води, насичених кальцитом. Краплі води стікають із стелі печери і, обриваючись, падають на її дно, вони відкладають вапно у вигляді бурульок, які розміщуються і зверху і знизу.. Ті, що ростуть знизу вгору і прикріплені знизу, звуться сталагмітами (Курс загальної геології, 1947, 131); У товстих віковічних шарах глини, щебеню, сталагмітів, якими покрите дно печер, археологи ще й тепер знаходять сліди перебування древньої людини (По заповідних місцях України, 1960, 159);  * У порівняннях. Дерева світяться непевним сіро-голубим сяйвом, мов фантастичні сталагміти незвіданих печер (Петро Колесник, Терен.., 1959, 240); Веселий стовпчик води, мов маленький сталагміт, б’є з-під землі (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 7).