СТАЄ́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до стайня. На стаєннім порозі з’явився хурман (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 81); Два дні Юрко томився у Штефана на стаєнному горищі в сіні (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 388);
// Якого тримають у стайні; признач. для їзди, а не для сільськогосподарських робіт (про коня); виїзний. Дорогою їхало більше як десять їздців на добрих, стаєнних конях (Іван Франко, VIII, 1952, 288); Він часто уявляв собі свою рідну дочку на зеленій Усатенковій тачанці, запряженій парою стаєнних коней, що вітром мчать через село… (Сергій Воскрекасенко, Весна, 1939, 30).
Стаєнна лайка — груба, непристойна лайка. Злість його душить. Грима дверима, перекидає стільці і хоче так крикнуть, щоб по всіх хатах заскакала стаєнна лайка (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 59).
2. у знач. ім. стаєнний, ного, чол. Те саме, що конюх. Пан дідич до слуги озвався: «Дай до стайні знати, Там до стаєнного Гриня, Щоб комісарського коня Казав негайно осідлати!» (Іван Франко, X, 1954, 285); Виходячи з стайні, він спинився здивований — один із стаєнних вів на поводі з водопою розкішного жеребця (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 29).