СРІБЛО-ЗОЛОТО

СРІ́БЛО́-ЗО́ЛОТО, срібла-золота, СРІБЛО-ЗЛОТО, срібла-злота, сер., нар.-поет. Те саме, що срібло і золото. — То купуватимеш [корову]? — Тільки не ту, що без рога. — То — дорожче буде. — Скільки ж за ріг набавиш? — впік [Шмалій] словом. — Три карбованці. — Ого, дорогий в тебе ріг!.. Чи не з срібла-золота він? (Михайло Стельмах, I, 1962, 117); Єсть люде на світі — Сріблом-злотом сяють, Здається, панують, А долі не знають, — Ні долі, ні волі! (Тарас Шевченко, I, 1963, 29); Молоді сиділи велетнів, одягнені в прекрасне вбрання, в сріблі-золоті… (Три золоті слова, 1968, 56); Під землею ж там палати, де вельможний Ох сидить, гарні, пишнії кімнати, срібло-злото скрізь ряхтить (Леся Українка, I, 1951, 274); Економ тут же на полі видав усім по срібному півкарбованцю і завзято потряс дзвінким мішечком: — Приходьте, люди добрі, завтра і сусідів приводьте! В пана ще хватить срібла-золота для вас! (Михайло Стельмах, I, 1962, 574).
♦ Закупатися в сріблі-золоті див. закупатися 2.