СПУТУВАТИ, ую, уєш, недок., СПУТАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Стягувати путом (у 1 знач.) передні ноги коня або іншої тварини. Хмельницький спутав свойого [свого] коня і пустив його пастися на полянці (Іван Франко, IV, 1950, 174); Увечері вони зупинились у полі під високою могилою, спутали коней (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 45); Увечері погнав [Давид] Плачиндині воли на переліг, спутав їх, мов коней (Михайло Стельмах, I, 1962, 478).
2. Зв’язувати комусь руки, ноги; скручувати. Схопили сердешного Левка.. Руки поясами зв’язали й ноги спутали, щоб не побіг та не втік (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 260); Замолоду рідну бабу залізним кінським путом спутав [куркуль] (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 45); Руки йому завернули за спину і миттю спутали Даниловим очкуром (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 15);
// перен. Обмежувати кого-небудь у чомусь, позбавляти свободи дій. — Спутало мене вамужжячко, Невірне моє подружжячко (Народна лірика, 1956, 298); Наталя була з тих небагатьох молодих жінок, які вважали, що діти спутують окремих осіб, котрих чекав стрімкий рух по життєвій дорозі (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 5).
♦ Спутувати (спутати) руки й (та) ноги — те саме, що Зв’язувати (зв’язяти) руки й (та) ноги (див. рука).
3. розм. Заважати рухатися, перешкоджати рухові. — Мені травка ніжок не спутала І росиця очиць не вибила (Павло Чубинський, V, 1874, 553); На гору Оксана піднімалась якось несміливо, мовби вузька сукня спутувала їй ноги (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 209).
4. перен., розм. Викликати почуття кохання до себе; зваблювати, спокушати. — Прийде [Охрім] та як візьметься її клясти, що, мовляв, спутала ти мене, вчарувала! Вона сміється, очима грає (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 79).
5. перен., розм. Хитрощами, лестощами і т. ін. заплутувати кого-небудь, примушувати помилятися; вводити в оману. Ноги аж тремтіли, щоб швидше вибратися на волю. Але мене всипали лагідними словами, спутували щирими очима і осмішками (Степан Васильченко, IV, 1960, 29).
6. розм., рідко. Вносити безладдя, плутанину в що-небудь.