СПУСТО́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до спустошити. Перемога в громадянській війні дісталася нелегко. Були зруйновані заводи і фабрики, спустошені села (Комуніст України, 12, 1969, 14); Він лежав [на снігу] без жодної думки,.. спустошений усвідомленням невблаганного кінця (Іван Багмут, Опов., 1959, 59); [Лотоцький:] Люди, з якими я кровно зв’язав свої інтереси, дали мені таке життя, такі можливості, яких не могла дати убога духом, озвіріла, морально спустошена буржуазія (Іван Микитенко, I, 1957, 252); * Образно. Над коричневими, спустошеними подихом осені донецькими увалами почало ледве помітно сіріти небо (Вадим Собко, Справа.., 1959, 302);
// у знач. прикм. [Іван (сам, оглядає спустошений стіл, зітхає):] Почастував селекціонера… Ех! ..Чекаєш одного, а зустрінеш трьох (Іван Микитенко, I, 1957, 487);
// спустошено, безос. присудк. сл. Ой зеленая дубрівонько [дібровонько], та нащо ж тебе рано спустошено, що траву на сіно покошено? (Словник Грінченка).
2. у знач. прикм., перен. Який втратив моральні сили, здатність до повнокровного, активного творчого життя. Надія, прогнавши Сашка, — друга дитинства, раптом відчула себе зовсім самотньою і спустошеною (Яків Баш, Надія, 1960, 159);
// Який втратив колишнє значення, не викликає колишнього інтересу, став беззмістовним. Він розстався з Оленкою. Пустим, спустошеним після цього стало його життя (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 306);
// Який виражає моральне безсилля, байдужість. З печі прикро хтось кашляв, ніби конаючи, великі й спустошені видко було в сутінку очі (Юрій Яновський, I, 1954, 289); Той [заробітчанин] лежав скорчений, підігнувши коліна до грудей, той намагався звестися, спинаючись навкарачки, той стогнав, дивлячись у небо спустошеним поглядом… (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 107).