СПУСТО́ШЕНІСТЬ, ності, жін.
1. Абстр. ім. до спустошений 1.
2. Стан морального безсилля, збайдужіння. Моральна спустошеність, відсутність будь-яких моральних устоїв — характерні риси психології широких верств буржуазного суспільства (Комуніст України, 12, 1964, 46); Наступила оця спустошеність, повне закам’яніння душі, байдужість до себе й до інших (Олесь Гончар, II, 1959, 95).