СПУСТІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до спустіти. Містечко було спустіле, напівзруйноване ударами нашої штурмової авіації (Олесь Гончар, III, 1959, 127); Мовби шукаючи надійного захистку, непомітно звернули [військові] на бічну дорогу, перескочили уже спустілий глухий переїзд (Яків Баш, На.. дорозі, 1967, 34).
2. у знач. прикм., перен. Те саме, що спустошений 2. Коли ж Естерка замовкла і її, схилену, спустілу, вивели під руки з світлиці, народ розступився (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 178).