СПУХЛИЙ

СПУ́ХЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до спухнути. Очі його, сухі й гарячі між червоних, спухлих від сліз повік, дивились тепер гостро вперед (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 554); Переляканий староста, спухлий від сну чоловік з хворим серцем, прочитав по списку прізвища (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 149);
//  у знач. прикм. Гюлле шматком ганчірки від сорочки вимивала йому рану, тендітно торкаючись до спухлого тіла (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 147).