СПРИЧИНЯТИ, яю, яєш і СПРИЧИНЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПРИЧИНИТИ, чиню, чиниш, док., перех.
1. Служити, бути причиною чого-небудь, викликати, зумовлювати щось. — Люблю дітей, люблю, коли вони Уперше йдуть до школи восени. Вже не цікавить казка про козу, А хочеться довідатися їм, Що спричиняє вітер і грозу, Чому буває в піднебессі грім (Олександр Підсуха, Поеми, 1954, 5); Харчова олія має бути приємна на запах і смак та не спричинювати хворобливих явищ в організмі (Олійні та ефіроолійні культури, 1956, 5); Великі спустошення спричинили морози в садовому господарстві середньої Росії (Олександр Довженко, I, 1958, 473); Головна подія, яка й спричинила всі дальші ексцеси — неждане і недозволене поєднання Данила з Тосею, — не те, щоб була забута, але ж відступила трохи на якийсь час (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 16); Кров людини з цієї групи [«універсальних донорів»] може бути перелита представнику будь-якої групи без риску спричинити тяжкі ускладнення (Олександр Богомолець, Вибрані праці, 1969, 279);
// Сприяти чому-небудь. Макар заступництво матері сприймав як свідоцтво його непогрішності і правоти. І виходило так, що материнська любов, подібно до сильнодіючих ліків, вжитих у великій кількості, поглиблювала хворобу там, де мала спричинити одужання (Спиридон Добровольський, Течо річка.., 1961, 58);
// Завдавати чого-небудь, заподіювати щось. Він дивився на неї добрими чистими очима і прохав у неї пробачення, що своєю присутністю спричиняє клопіт (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 381); Народна душа плакала над своїм тяжким горем, плакала на наклепників, що жили його [народу] потом і кров’ю й завдавали йому стільки муки й наруги, спричинили стільки нещастя (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 188).
2. Бути наслідком чого-небудь. Брак життєвого досвіду спричиняє в молодих прозаїків блідість у відтворенні життя (Літературна Україна, 17.IX 1968, 3); Зміну звичаїв спричинило те, що Вороничі [село] були положені поблизу міста (Лесь Мартович, Тв., 1954, 252).