СПРОЖОГУ, присл.
1. Дуже швидко; поспішно, прожогом. Знову миша спрожогу кидається убік, — знову ганяє по мишоловці… (Панас Мирний, I, 1954, 355); Спрожогу перешугнувши через паркан,.. Михайлик опинився в старому вишневому садку єпископа (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 339); Катерина спрожогу підхопилась на руку, скинула з себе кожух, відчула свіжу прохолоду (Олександр Копиленко, Вибр., 1948, 193);
// Раптово. Кат, мовби наштовхнувшись на щось невидиме або ж спіткнувшись на рівному, спрожогу зупинився (Павло Загребельний, Диво, 1968, 330); Дехто спрожогу стрибнув у болото, і його поглинула драговина (Семен Скляренко, М. Щорс, 1938, 72).
2. Діючи необережно. — Чи і той же тут проява, Котрий бджоли мої вкрав? «Тут»! — спрожогу сам роззява Винуватець іскричав [закричав] (Іван Манжура, Тв., 1955, 246).