СПРОСТА, присл., розм.
1. Без причини, без підстав. Члени військової ради знали, що майор з шифрувального відділу спроста не заходив на засідання (Василь Кучер, Чорноморці, 1948, 92);
// Марно, даремно. Виявляється, що й на риббазі дядя Жора служить не так собі спроста (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 49); — А потім батько наказали, щоб я нікому й словом не промовилась, що ви заходили до нас. То хіба це спроста? (Михайло Стельмах, II, 1962, 78).
2. З наївності, недосвідченості. — Не думала брати сьогодні слова, — схвильовано почала Вутанька. — І не брала б, якби не оцей, що зараз тут виступав. Боялася, що заб’є він вам памороки, спроста й не розгадаєте його… (Олесь Гончар, II, 1959, 190); Присутні засміялися, відзначивши, що «баритон» має свою думку і не так спроста погодиться абикуди їхати (Іван Ле, Право.., 1957, 53).
3. Без зусиль, просто. — Виберу пору, коли старий роздобриться, і скажу йому про нашу любов. Чув, що про тебе говорив… — Хто його знає. Старого твого не розкусиш спроста (Михайло Стельмах, II, 1962, 371); — Ти думаєш, на кордоні, як у Троянівці, — виліз на клуню, — і все видно? Там усе засекречено, спроста не побачиш (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 303);
// Те саме, що запросто. Оцей годований кабан! Оце ледащо. Щирий пан,.. Та ще в селі своїм дівчаток Перебирає. Та спроста Таки своїх байстрят з десяток У год подержить до христа (Тарас Шевченко, II, 1953, 88).