СПРА́ЖЕНИЙ, а, е, розм., рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до спражити;
// у знач. прикм. Я теж хотів би хлинуть зливою, Щоб землю спражену змочить, Стоять веселкою над нивою, Щоб вік співать і вік любить (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 91);
// спражено, безос. присудк. сл. В вапнярках шипіло та булькотіло вапно, немов лютилось, що його наперед спражено в огні, а тепер назад вкинено в воду (Іван Франко, V, 1951, 258).
СПРАЖЕНИЙ
Тлумачення слова