СПРА́ВНИК, а, чол. У дореволюційній Росії — начальник повітової поліції. Джеря, як тільки було почує дзвоник станового або справника, то зараз тікає з села на хутір, у ліс (Нечуй-Левицький, II, 1956, 261); Шумно дрібочучи по булижнику шинами, пробіг екіпаж із стурбованим справником (Петро Панч, I, 1956, 62); — Сьогодні ж пошліть до станового чи справника за стражниками (Михайло Стельмах, I, 1962, 567).
СПРАВНИК
Тлумачення слова