СПОЖИ́ВОК, вку, чол. Уживання для їжі; споживання. Привозив [родич] було рибу й спродував людям — хто попросить, а то й собі на споживок ішла (Марко Вовчок, I, 1955, 181); — Наказав вельможа, що як тільки слуги проґавлять і допустять до того, що вона побачиться із своїм коханим, то вкине їх на споживок голодним вовкам у глибоку темну яму (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 221);
// Їжа, харчі. І знов довгі роки упертої праці, терплячої безгупинної праці мурашки, що ледве здобуває собі злиденний споживок (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 319).
СПОЖИВОК
Тлумачення слова