СПОВІРЯ́ТИ, яю, яєш, недок., СПОВІ́РИТИ, рю, риш, док., перех., розм.
1. на кого. Виявляючи довір’я, доручати кому-небудь щось. На діда Бутурлаку усі свої маєтки сповіряє (Словник Грінченка).
2. кому. Розповідати що-небудь, що не підлягає розголошенню. Своїх намірів він не сповіряв дома нікому (Панас Мирний, III, 1954, 55); — То він журиться, що не знає, де свої думи подіти, кому їх сповірити… (Панас Мирний, IV, 1955, 341).