СПО́ТИНЬГА, присл., діал.
1. Нишком. Пішла я ходити з хати в хату. Бо дуже довгі руки мала… Усе спотиньга й потягну що-небудь (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 365); — Він і божився і хрестився, що задля того служив Дорошенкові, щоб укусить його спотиньга, як ото куса за литки, не гавкаючи, лукавий пес (Данило Мордовець, I, 1958, 121).
2. Несподівано. Відкіль стрілка не взялася І спотиньга в стегно вп’ялася (Іван Котляревський, I, 1952, 284).