СПОТИКА́ТИ, аю, аєш, недок., рідко.
1. Те саме, що спотикатися. Іде козак, коня веде, А кінь йому спотикає (Павло Чубинський, V, 1874, 43); Не хочеться мені, мати, По ріллі спотикати, За плугом спини ламати (Українські народні думи.., 1955, 24).
2. Те саме, що спостигати. І спотикало його таке кожного разу, коли він давав собі слово іти чемно додому, — а наприкінці виявлялося, або він по дорозі повалив десь тин, або випряг коня візникові (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 198).