СПОТИ́КАЧ, у, чол.
1. Горілка або спирт, настояний на мускатному горісі і прянощах. [Михайло:] Оставалась пляшка спотикачу. Піди ж [Тетяно], принеси (Іван Котляревський, II, 1953, 68); — Я його, знаєте, запросив кілька разів до себе,.. почастував наливкою та добрим спотикачем (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 113).
2. Місце, де спотикаються. В Городищі спотикачі, Тини й перелази (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 242).
♦ Ловити спотикачів — часто спотикатися. Іде було [отець Василь] вулицею, спотикачів ловить і розмовляє сам із собою (Гнат Хоткевич, I, 1966, 74).