СПОТВОРЕНИЙ

СПОТВО́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спотворити. [Міріам:] Я знаю, що якби з’явилась я, ненавистю спотворена в обличчі, вони жахнулись би і запитали: — Яке тобі до всіх нас діло, жінко? (Леся Українка, II, 1951, 121); Перчин відвів очі від спотвореного жахом обличчя Румлера (Натан Рибак, Час.., 1960, 22); Спотворений вибухом і спалений каркас пароплава лежав тепер посеред річки (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 196); Тільки трудяща людина знає істинне кохання й дружбу, не спотворені грошовими стосунками, тільки їй зрозумілі і справжня чесність, і благородство (Радянське літературознавство, 5, 1958, 74);
//  у знач. прикм. Меблі лежали всуміш, спотворені і розбиті (Юрій Смолич, II, 1958, 41);
//  спотворено, безос. присудк. сл. Я до міста звик, де клаптями туману Спотворено красу домів і буйних площ (Микола Зеров, Вибр., 1966, 491); У кожного вилицювате монгольське обличчя було спотворено випеченим на лобі тавром (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 93).