СПОРОХНЯ́ВІЛИЙ, рідше СПОРОХНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до спорохнявіти, спорохніти. Недалечко од того місця, де вони стояли, валялась стара липа, зламана й повалена бурею, вже спорохнявіла й трухлява, поточена шашелями (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 124); — Ти, спорохнявілий діду, краще зробив би, коли б плакав за свої гріхи й молився богу (Іван Франко, VI, 1951, 182).
2. у знач. прикм. Який перетворився на труху; порохнявий. Микола ледве налапав ногами в кропиві сухий спорохнявілий пеньок (Нечуй-Левицький, II, 1956, 257); Білі спорохнявілі пні стирчали густо одні коло одних (Іван Драч, Іду.., 1970, 181); Зі спорохнілого дерева вихоплюються наверх крихка дерев’яна мука (Марко Черемшина, Тв., 1960, 49);
// Який згнив усередині. Спорохнявілий зуб.