СПОНУ́КАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спонукати. Спонуканий добротним намислом розрадити чужі страждання й самому розважитись, Юхименко заглянув до кімнати (Яків Качура, II, 1958, 342); Андрій відштовхнув його [божевільного], і він полетів. Спонуканий жалістю, Андрій дістав з кишені і кинув шматок хліба (Олександр Довженко, I, 1958, 244).
СПОНУКАНИЙ
Тлумачення слова