СПОЛІСКУВАТИ

СПОЛІСКУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОЛОСКАТИ, ощу, ощеш і СПОЛОСНУТИ, ну, неш, док., перех. Обмивати, обполіскувати, освіжати водою або іншою рідиною (часом злегка, наспіх). Леся довго стояла біля умивальника, намилювала руки, споліскувала водою і знову намилювала (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 250); [Панько:] Сьорбаніть, дядьку Мусію! [Копистка (повагавшись, взяв чарку, вихилив, сполоскав зуби):] І не пив би, дак через зуби… Крутять і крутять (Микола Куліш, П’єси, 1960, 11); — Ех, сорочко, моя сорочко! Я сам тебе скоро виперу, в Дунаї тебе сполощу!.. (Олесь Гончар, III, 1959, 9); Засміялись чарівниці, Рам’я й лоні [лона] сполоснули, Підняли угору руки Та в безодню і майнули… (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 96); Як завжди сполоснула [Марія] цідило й повісила його над плитою (Ірина Вільде, Опов., 1954, 13); Павло Заброда сполоснув у морі руки й почав перев’язувати Званцева (Василь Кучер, Голод, 1961, 230);  * Образно. Через час Чи через два прийшов указ І легіон з Єрусалима, Од того Ірода.. Ножі солдати сполоскали В дитячій праведній крові! Такеє-то на світі сталось! (Тарас Шевченко, II, 1963, 363); Відразу темрява в хаті зарожевіла, червоний світ, мов червоною водою, сполоснув білу стіну (Степан Васильченко, II, 1959, 7).