СПОГЛЯДАТИ, аю, аєш, недок., СПОГЛЯНУТИ, ну, неш, док.
1. тільки недок., перех. Дивитися на кого-, що-небудь, розглядати когось, щось. Ходила в ліс споглядати красу осінньої природи (Леся Українка, V, 1956, 17); Мандрує мала людина по світу з ранку до вечора, дива всякі на ньому споглядає, розуму набирається (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 189); — Привіт мрійникам! — повертає хлопців на землю знайомий голос.. — Венеру споглядаєте? Барвами заходу милуєтесь? (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 123);
// перех. і неперех., за ким — чим. Пасивно спостерігати, стежити очима за ким-, чим-небудь. Учителька станула при вікні і споглядала радісно за дітворою (Марко Черемшина, Тв., 1960, 65); Примирив усіх [парубків] Максим Кривоніс, який досі тільки споглядав їхню сварку (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 34).
2. неперех., перев. на кого — що, розм. Поглядати, кидати погляд на кого-, що-небудь. Мати боязко на його споглядала — гніву не вбачала, тільки думу-думу на чолі високім похмурім (Марко Вовчок, I, 1955, 224); Катруся тішилася своїм новим убранням і гордо споглядала на запинані ґудзиками рукавці сорочки (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 87); Вийшла мати до царя назустріч з хлібом-сіллю; тільки цар на неї споглянув, зараз і пізнав (Олекса Стороженко, I, 1957, 70); Коли він знову підніс очі і споглянув навкруги.., замість панича побачив гидке лице (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 63); Дівчата, мов квіти на грядці,.. як хлопці споглянуть на красних, шепчуться ті веселенько (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 153).