СПОГАНЮВАТИ

СПОГАНЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПОГАНИТИ, ню, ниш, док., перех., розм. Робити що-небудь брудним, поганим, нечистим. — Забирай із собою і свої лахи, щоб не споганювали мені хати! (Ольга Кобилянська, I, 1956, 243); Як рвонулась на дніпрові кручі Ненависна, підла німчура, Рушники подерла на онучі, Береги споганила Дніпра (Агата Турчинська, Земле моя.., 1961, 78);
//  Робити гидким, бридким, негарним. Може, підстрижені вуса споганили його дочиста (Лесь Мартович, Тв., 1954, 350);
//  Псувати що-небудь. Взяти його до майстерні він не хотів, щоб «паршива вівця не споганила всієї отари» (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 238); Згадалась Ніна. Де вона зараз? Дурне теля, отак усе сколошкала, отак усе споганила (Юрій Бедзик, Альма матер, 1964, 279);
//  Плямуючи, принижуючи, ганьбити, паплюжити кого-небудь. Її сестра, Текля, хотіла молодого гарного волоха до себе притягнути і споганювала її різними видумками (Ольга Кобилянська, I, 1956, 485); Як сказали йому «остро пильнувати», то він розумів се так, що всякого арештанта, котрий укаже голову в вікні, треба споганити останніми словами (Іван Франко, II, 1950, 354);
//  Порушувати чистоту, святість кого-, чого-небудь; оскверняти. [Годвінсон (спустивши очі на біблію):] Розмова з нечестивим і праведні уста споганить може (Леся Українка, III, 1952, 75); — Ви насмілилися сказать, що як я притулив руку Корзової до своїх губів, то тим і себе споганив, і її (Агатангел Кримський, II, 1972, 224).