СПОДІВА́ННЯ, я, сер.
1. Дія і стан за знач. сподіватися. Пережили ми.. зиму; діждали знов весни. Чуток було чимало для нашого жахання й сподівання (Марко Вовчок, I, 1955, 232); І молилася я, й сподівалася я, Чи не гляне хоч раз любо доля моя. І минали літа, дожидала її, Та даремні були сподівання мої (Борис Грінченко, I, 1963, 7); Хай ще тиждень-другий справляє свавілля мороз, але вже повітря напоєне сподіванням весни (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 413).
2. перев. мн. Упевненість у можливості здійснення чогось бажаного, потрібного, приємного; розрахунки на що-небудь, передбачення. Земля й небо мліли так солодко в теплому повітрі, що будили сподівання, навівали якесь щастя (Нечуй-Левицький, I, 1956, 464); З пониклою, обваженою гіркими думами головою вона прислухалася до останніх звуків затихаючої в селі весільної музики, з якими гинули її останні надії, останні сподівання… (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 31); Українська народна сатира і дотепний гумор відтворюють цілий світ відчуттів, настроїв, переживань, думок і сподівань найширших мас трудящих! (Максим Рильський, IX, 1962, 186).
Виправдати сподівання чиї — зробити так, як на це хтось розраховував. Найдовше затримався Батий біля Крем’янця. Никодим виправдав Данилові сподівання, уперто оборонялися крем’янчани (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 489); Над (понад) [усяке] сподівання — всупереч тому, на що можна було розраховувати. Товар пішов, над сподівання, добре, замовлень приходило чимраз більше (Іван Франко, VIII, 1952, 408); Зупинилася на хвилинку, ніби дожидаючи Славкового слова. Її очі над усяке сподівання закліпали, а вона їх витирала хустинкою (Лесь Мартович, Тв., 1954, 448); Перебільшувати (перебільшити) [усі (всі)] сподівання — показувати результат кращий, ніж передбачалося. Сахно слухала, як зачарована. Вона чекала побачити тут чимало цікавого, але це перебільшило всі її сподівання (Юрій Смолич, I, 1958, 70); Перевершувати (перевершити) сподівання див. перевершувати; Покладати сподівання на кого—що — розраховувати на кого-, що-небудь, чекати чогось від кого-, чого-небудь. Шевченко покладав великі сподівання на «Живописную Украйну» (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 145); У (в) сподіванні — надіючись, сподіваючись. До Одеси — в сподіванні податися за кордон — з’їхалися наймогутніші петроградські банкіри, московські мануфактурники, промисловці Донбасу й Кривого Рога (Юрій Смолич, V, 1959, 10).