СПОДІ́ВАНКА, и, жін.
1. Очікування чого-небудь бажаного, радісного, приємного у поєднанні з упевненістю в можливості його здійснення. Ні з ким розмовляти невільниці молодій, і не промовлять нічого устоньки рожеві, та й без мови вичитується на дівочому личеньку усі дівочі мислоньки і думоньки, уся туга й смуток, й сподіванка (Марко Вовчок, I, 1955, 336); Незабаром після того вийшла воля. Все зашуміло кругом, прорвалася гребля людській сподіванці на краще життя (Панас Мирний, IV, 1955, 295).
2. Надія на що-небудь; припущення, що ґрунтується на ймовірності, можливості чого-небудь. Марні надії, даремні сподіванки… ніхто не прибуде, ніхто й не думає про те, що тут сидять холодні, стурбовані люди й.. чекають рятунку… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 348); Поскріб [видавець] голову, вилаявся скілька разів й махнув рукою, залишивши сподіванки на які-небудь прибутки од книги (Степан Васильченко, I, 1959, 346); За обідом, по першому обміні думками про життя, Флора Германівна висловила сподіванку, що він, певно, приїхав зовсім на роботу (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 139);
// Те, на що або той, на якого можна надіятися, покладатися, що (хто) є відрадою, опорою для кого-небудь. І вперше він синам сказав: — Товариші, Товариші мої, мої великі діти, Моя і кров і плоть, сподіванка моя! (Микола Бажан, Вибр., 1940, 64).
Перевершувати (перевершити) сподіванки див. перевершувати; Покладати сподіванки на кого—що — те саме, що Покладати сподівання (див. сподівання); У (в) сподіванці — сподіваючись, плекаючи надію. Хитрив, крутив злобливий лорд в сподіванці на те, що швидко кров’ю наш народ в тяжкій війні зійде (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 311).