СПОЧИН

СПОЧИ́Н, у, чол., розм. Те саме, що спочинок. Добраніч вам хоч на хвилину; Ми будем стражами спочину До перших променів зорі… (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 195); Не до спочину в колгоспі — по всій країні йдуть жнива! (Ярослав Шпорта, Твої літа, 1950, 36).
 Без спочину — те саме, що Без спочинку (див. спочинок). Голуб летить і летить без спочину (Ярослав Шпорта, Мужність, 1951, 43); Він ще не відав, у який бік піде, але знав — йтиме без спочину все життя (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 111).