СПОЧИ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до спочити 1. Послужливо відкрив [Шаула] ворота, доки сотник сів на спочилого коня (Іван Ле, Наливайко, 1957, 113); До тебе муж твій пишний доторкнеться, Зо сну розбудить, — і спочилі руки Йому простягнеш для обіймів ти (Максим Рильський, II, 1960, 91).
СПОЧИЛИЙ
Тлумачення слова