СПОБО́РНИК, а, чол., книжн. Завзятий, пристрасний захисник, прихильник кого-, чого-небудь; поборник. І вас — Споборники святої волі — Із тьми, із смрада [смраду] і з неволі Царям і людям напоказ На світ вас виведу надалі Рядами довгими в кайданах… (Тарас Шевченко, II, 1963, 298); Крізь нетрі і пустині голі Вони [очі Т. Шевченка] вдивлялись вдалину, В тюрму сибірську кам’яну Споборників святої волі (Микола Бажан, Роки, 1957, 241);
// Той, хто бере участь разом із ким-небудь у якійсь важливій справі; соратник. Пройти перед січовиками парадом спало Богданові Хмельницькому на думку в останню хвилину. Було це несподіванкою для всіх його споборників (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 243).
СПОБОРНИК
Тлумачення слова