СПЛИГУВАТИ, ую, уєш, недок., СПЛИГНУТИ, ну, неш, док.
1. з чого. Стрибком спускатися з чого-небудь; стрибати вниз. Грицько з Панасом мчали просто степом, раз у раз сплигуючи з коней і припадаючи вухом до землі (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 139); Для Тоні це було мов кіно дивитись, як Сіробаба, посадивши неподалік свого кукурузника, вилазить з кабіни, сплигує на землю (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 70); Не чекаючи, поки спиниться, 8 паровоза сплигнули два донські козаки (Андрій Головко, II, 1957, 457); Роман Васильович тихо сплигнув з ліжка, почав поспішно вдягатись (Юрій Збанацький, Переджнив’я, 1960, 213).
2. на кого—що, заст. к кому—чому. Стрибком піднятися куди-небудь, наблизитися до когось, чогось. Тогді одна [дівчина] к йому сплигнула Так, мов цвіркун або блоха (Іван Котляревський, I, 1952, 253); Треба сплигнути на цей найближчий прискалок (Олесь Донченко, II, 1956, 276).