СПЛЮ́ХА, и, чол. і жін.
1. розм. Людина, яка любить спати, багато спить. Кинувся сонний [вартівник], на ноги зірвався і бачить: берег німий оживає, гуде голосами чужими.. Не бачив сплюха в предсмертний свій час ні кревних, ні милих (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 157); * Образно. Алеєю назустріч біг безладний натовп солдатів і селян. Лайками й погрозами будили сплюху ніч (Кач II, 1958, 230).
2. Те саме, що сплюшка. Ганяється [сич] скрізь за сплюхою та скиглить та дико регоче (Дніпрова Чайка, Тв 1960, 157).