СПЛЮХ, а, чол.
1. розм. Чоловік, який любить спати, багато спить. Небавом захотілося Демидову спати. Лужицький висміяв його, що такий сплюх (Осип Маковей, Вибр., 1954, 61); Солодко позіхає парубок. — Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш! Чим тоді хліб жуватимеш? — кепкує Уляна (Михайло Стельмах, I, 1962, 99).
2. діал. Заєць.