СПЛА́КАНИЙ, а, е, розм.
1. Який багато плакав, пролив багато сліз; змучений від плачу. Біль, що підносив груди сплаканої жінки, почав утихати (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 11); Сплакані і зів’ялені горем, стоять в узголов’ях домовин сім’ї полеглих (Юрій Мельничук, Коли кров.., 1960, 25);
// В якому відчувається стримуваний плач. — Скільки тато дає [поля]? — спитала [Зоя] стисненим, сплаканим голосом (Ольга Кобилянська, III, 1956, 484).
2. Із слідами сліз, змочений сльозами, розпухлий, почервонілий від плачу (про очі, обличчя); заплаканий. Неня свічку у руці придержувала і оплаканими очима потакувала, що баба буде гинути (Марко Черемшина, Тв., 1960, 39).