СПІВУН

СПІВУ́Н, а, чол., розм. Людина, яка вміє і любить співати, багато співає. Бравий [Максим], широкоплечий, як з заліза збитий, а до того ще й меткий, як заєць, співун, реготун… (Панас Мирний, I, 1949, 213); Переді мною був не той Павло, безжурний співун і баламут, якого я звик бачити. Це був серйозний, витриманий юнак (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 10);
//  Про співочого птаха. Побачив він між рястом Солов’я І став йому гукати: «Здоров, співуні..» (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 139); Даремно шукають очі в небесній синяві співуна (Олесь Донченко, VI, 1957, 238)..