СПІВУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який уміє і любить співати; який багато співає (про людину). Мартуся така ж була на вдачу весела, співуча та щебетлива, як і мати (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 415); [Іван:] А я міркую собі — що воно так заливається? І що іпо за співуче таке зародиться: і робить — співа, і гуляє — співа, навіть, як і спиш, то співаєш? (Степан Васильченко, III, 1960, 27);
// Багатий людьми, які співають; сповнений співу. Звенигородщина — співучий куток України (Степан Васильченко, II, 1959, 359);
// перен. Піднесений (про настрій). Співучий настрій душі мовби увінчувався тепер ще й цим прибуттям морського гостя [крейсера] (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 37);
// перен. Який безперестанно шумить, нагадуючи монотонний спів. Де-не-де попадався під ноги безсмертник і стирчали біляві пухнасті вінички тирси, співучої степової трави, що від найлегшого подиху вітерця починає тонко бриніти, як жива (Олесь Гончар, III, 1959, 62); В степах моїх не перестану Любити сонячні твої Гірські шоломи, Казахстане, Гірські співучі ручаї! (Терень Масенко, Срібна дорога, 1946, 87); А поїзд — на південь. До моря Співучий летить ешелон (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 51); Під ногами у них була рідна земля, навкруг шуміли смоленські співучі ліси (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 258).
2. Схожий на спів; мелодійно-протяжний, наспівний. Голос у неї був тихий, якийсь співучий та ласкавий (Панас Мирний, IV, 1955, 337); Сивий музика узявся за віщії струни.. Старий чарівник усміхнувся, замислився трохи і вдарив обіруч; і гучно поринули хвилі співучі (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 153); Акин пощипував струни домбри, співучим речитативом імпровізуючи пісню (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 53); — Ах, докторе, — заводила [Валя] співучою, волинською говіркою, — де ж ви пропадали? (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 218); Проснувся Мар’ян від якогось монотонного голосу і тонкого співучого посвисту (Михайло Стельмах, I, 1962, 172);
// Який характеризується протяжними мелодійними звуками. Вірші Кобзареві могучі.. Перелив ти [М. В. Лисенко] у пісні співучі! (Панас Мирний, V, 1955, 282); Полились .. дивні мелодії, співучі, глибокі та ясні (Нечуй-Левицький, III, 1956, 305); Струмує вода, безліч ключів б’є, чистих, різнотонних, що зливаються в єдину, тиху й співучу музику води (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 171); Дмитро зразу ж ревно взявся за роботу, наповняючи невелику хатину дзижчанням пилки, шарудінням фуганка і солодким співучим шелестом стружки (Михайло Стельмах, II, 1962, 397);
// Який видає протяжні однотонні звуки. Парубок розгонисто навстіж відкриває співучі ворота (Михайло Стельмах, II, 1962, 406); Стугоніли при вантаженні на платформи співучі рейки (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 16); Дивилась [Докія] на сірий шлях, що.. біг вдалину, тягнучи на високих стовпах співучі дроти (Іван Цюпа, На крилах.., 1961, 38); Сосни розхлюпані меди Мене приваблюють сюди, І музика співучих пилок, І дружний снігопад опилок [тирси] (Любов Забашта, Нові береги, 1950, 92);
// перен. Сповнений веселого гамору, мелодійних, радісних звуків. Й тепер, коли співучим ранком Я роздумам вечірнім оддаюсь, — Перед Мічуріним, перед Бербанком 3 глибокою пошаною клонюсь (Максим Рильський, II, 1960, 70); Я сам, немов співучий день, Мов повінь весняна (Любомир Дмитерко, Київські кручі, 1962, 31); Погоже, співуче світання яке! (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 9); На любові до рідної землі, до зелених гаїв і перелісків, до співучих росяних світанків виросла його любов до шахти (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 122);
// перен. Дзвінкий, гучний. Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 227); Комар найшов у стрісі сопілочку й безжально спалив — заважає, співуча… (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 28).
3. Те саме, що співочий 3. Співучі пташки ціле літо не вгавають у його садках-лісах (Панас Мирний, IV, 1955, 219); «Добрий день, Когуте, ти, співуча птице!» А Когутик каже: «Добрий день, Лисице!» (Іван Франко, XIII, 1954, 259); Весною Чижик молоденький, Такий співучий, проворненький, В садочку все собі скакав (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 16); Весна! Блакить! У поле трактори ідуть. І в’ється співучий жайворон (Павло Тичина, II, 1957, 152).