СПІВУЧЕНЬ

СПІВУ́ЧЕНЬ, чия, чол., рідко. Той, хто вчиться або вчився десь разом із ким-небудь; однокласник, однокурсник. У Слуцькому замку у віленського каштеляна Яроніма Ходкевича гостив пан Скшетуський, далекий по жінці родич і співучень (Іван Ле, Наливайко, 1957, 252); Аркадій підійшов до гурту, коли Яша Баркін, оточений невеликим колом співучнів, розводив свої теревені (Олександр Копиленко, Тв., 1955, 388); На розгорнутому фронтиспісі вміщений офорт В. Штернберга, Шевченкового друга і співучня по Академії мистецтв (Мистецтво, 3, 1964, 23).