СПІТИ спію, спієш, недок.
1. Ставати спілим, дозрілим (про плоди, овочі, злаки і т. ін.); дозрівати, достигати. Ой з-за гори вітер віє — Калина не спіє (Павло Чубинський, V, 1874, 83); Спіють груші й яблука (Максим Рильський, Бабине літо, 1967, 39); Навіть грудень не вкрива снігами ті долини, де зеленіють дерева і спіють мандарини (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 107); В степах полтавських ниви спіють (Терень Масенко, Срібна дорога, 1946, 87); * Образно. На ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля… (Панас Мирний, I, 1949, 125); Їх вабили скарби далеких берегів, Де щире золото в підземних жилах спіє (Микола Зеров, Вибр., 1966, 470).
2. перен. Досягати повної фізичної та духовної зрілості (про людину). — Ось бачиш що? ти на порі, І Ярина спіє… (Тарас Шевченко, I, 1951, 276).
3. розм. Ставати готовим до вживання (доварюючись, досмажуючись і т. ін.). Може, у доньки ковбаси не спіють, тісто не сходить? (Юрій Яновський, II, 1954, 213).
СПІТИ 2, спію, спієш, док., перех., розм. Заспівати, проспівати. Не дали соловейкові ні їсти, ні пити, Заставляють соловейка славних пісень спіти (Павло Чубинський, V, 1874, 317).