СПІРНО

СПІ́РНО, розм. Присл., до спірний. Люди спірно й весело розчищали пустир (Олександр Бойченко, Молодість, 1949, 31); Все в його спірно та гарно йшло (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 144); Він працював поволі, розмірковано, не хапаючись, але робота посувалася спірно (Олексій Кундзіч, Пов. і нов., 1938, 226); Добрячі коні спірно мчать поміж синіми разками хат (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 75).