СПЕРВА

СПЕРВА, рідко СПЕРВУ, присл., розм. Те саме, що спершу. Все військо сумно мурмотало, Сперва тихенько, послі [потім] в глас Гукнули разом: «Все пропало!» (Іван Котляревський, I, 1952, 283); — Нехай сперва очуняє хлопець, а там батько повернеться (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 108); Усе пішло .., як і було сперва; тільки Галочка щодень змінялася (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 358); [2-га дівчина:] Ото завше так — як сперва дуже весело, то після будеш плакать (Степан Васильченко, III, 1960, 13); Уступили ми сперву до своєї родички; зраділи нам, приймають (Марко Вовчок, I, 1955, 216).