СПЕРЕ́ЧНИК, а, чол., рідко.
1. Те саме, що сперечальник. Ніяк не скінчаться одвічні сії спори, та й як мають скінчитись, коли сперечники одно одного не розуміють (Леся Українка, V, 1956, 32).
2. Те саме, що супротивник. [В’язень-лицар:] Ні, Зевес не був тираном низьким, він почесно карав своїх сперечників великих (Леся Українка, II, 1951, 186).