СПАСИ́ТЕЛЬ, я, чол.
1. рел. За християнським віровченням — міфологічний засновник християнства, що нібито врятував людство, спокутувавщи його гріхи. Слава вам, Убогим людям, чабанам, Що привітали, заховали І нам спасителя спасли Од Ірода (Тарас Шевченко, II, 1963, 364);
// Ікона з зображенням цього святого. Він їжиться перед поглядами образів, перед тьмяним малюванням стін, ставить біля спасителя свою свічечку (Михайло Стельмах, II, 1962, 294).
2. розм. Те саме, що рятівник. Кабанцевого Івася всі трохи на руках не носять. — Ось хто наш спаситель! Ось хто спас нас від голодної смерті (Панас Мирний, IV, 1955, 245); Батько сидів з веслом на кормі — веселий і дужий. Він почував себе спасителем потопаючих, героєм-мореплавцем (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 484).