СПАРИТИ 1 див. спарювати.
СПАРИТИ 2, рю, риш, док., перех.
1. Док. допарити;
// Скип’ятити, перев. витримавши на малому жару в печі (молоко, вершки); спряжити. — Спарила [Войцехова] те молоко, відставила набік (Іван Франко, VI, 1951, 142); Процідила [Марія] частину молока в глечики, а частину в горщик, щоб спарити на снідання (Ірина Вільде, Опов., 1954, 13).
2. Зігріти до утворення пари. Аби мерщій сніг з землі, аби швидше сонце та теплі дощі спарили її (Панас Мирний, III, 1954, 66);
// Допустити псування, гниття і т. ін. чого-небудь вологого внаслідок зігрівання. Спарити сіно;
// Пошкодити собі що-небудь через натирання. — Я ж казав тобі, Григоре, ще вчора шлею буланому повстю підбити. Тож кінь може холку собі спарити (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 56).
3. Пошкодити вогнем або чим-небудь гарячим; обпекти.. Біла хустка була в неї майже на ніс насунена, так спарило їй сонце лице (Ольга Кобилянська, III, 1956, 471);
// Обварити; ошпарити. Як би го [його] окропом спарив (Номис, 1864, № 3386).
4. перен., розм. Побити різками, батогом і т. ін.; відшмагати, висікти. Ти моїх орендарів нагайкою спарив (Словник Грінченка).