СПАРО́ВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до спарувати. Замість одного зараз спаровані вартові стоять на воротях (Андрій Головко, II, 1957, 527); 30 спарованих нетелей на початку року мали отелитись (Колгоспник України, 2, 1956, 7); * Образно. — Мудре питво мед, — мовив він, — в ньому, як у житті, — гіркота спарована з солодощами… (Федір Бурлака, О. Вересай, 1959, 72);
// спаровано, безос. присудк. сл. [Анна:] І моє [щастя] вкрадено, голубе мій! І моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано! (Іван Франко, IX, 1952, 115).
2. у знач. прикм. Те саме, що спарений 1 2. Кулі із спарованого кулемета вибивали фонтанчики сухої землі вже недалеко від окопу (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 466).