СПАЛЕНІТИ, ію, ієш, док.
1. Раптово перейнятися яким-небудь сильним почуттям. Дівчина спаленіла знов і вдарила роздразнено якусь муху у коня на шиї (Ольга Кобилянська, Покора, 1899, 30); — Ховати? Від кого? — спаленіла Вустя. — Від тих, що на фронті? Що на голодних пайках сидять? (Олесь Гончар, II, 1959, 149).
2. Дуже почервоніти (від сильного почуття, хвилювання і т. ін.). — Я Дарки не дам, бо я без неї як без рук. Пошукай-но ще такої дівки. Дарка спаленіла. Се вперше мати так виразно похвалила її (Леся Українка, III, 1952, 668); Парубок страшенно тут змішався, Весь спаленів і довго не рішався Сказати слово (Іван Франко, XIII, 1954, 287); Вустя, спаленівши при одному цьому імені, поспішила сховати свої рум’янці у свіжому Ганниному зіллі (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 355); — А які очі маєш? Поглянь на мене. Сивоок спаленів на виду (Павло Загребельний, Диво, 1968, 167).
3. Укритися смагою, запектися (про губи).