СПАДКО́ВИЙ, а, е.
1. Стос. до спадковості; пов’язаний із спадковістю. — Можливо, це в нього спадкове. Я маю на увазі характер (Олександр Довженко, I, 1958, 441); Найбільша увага приділяється тепер питанню про спадкову передачу кров’яних груп (Олександр Богомолець, Вибрані праці, 1969, 280); При генетичній дії ядерні випромінювання безпосередньо впливають на спадковий апарат живих організмів (Хлібороб України, 6, 1966, 35).
2. Стос. до спадщини, спадку. Чому він не згадує нічого про Регіну та про їх спадкову справу? (Іван Франко, VI, 1951, 248); Філько затримався на селі, щоб впорядкувати свої спадкові справи (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 49);
// Одержаний у спадщину, належний кому-небудь за правом спадщини. На рубежі XIV та XV століть.. зображення на московських великокнязівських печатках стає більш усталеним і переходить від батька до сина, тобто набуває значення спадкового знака (Наука і життя, 10, 1965, 38); Спадкове ім’я.
▲ Спадкове право — галузь права, що регулює перехід майна померлої особи до її спадкоємців.
3. Родовий, потомствений. Вподобала я в простій козачці спадкову пиху своїм поважним родом (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 425); Він відносно спокійно терпить і ліричні захоплення, і скороминучу в’їдливість язика Лісовського, для якого, очевидно, і спадкове дворянство, і багатство мають далеко меншу вагу, аніж убогий мужицький побут і пісні (Михайло Стельмах, I, 1962, 42);
// Який передається з покоління до покоління (про ремесло, фах і т. ін.). Він не був простим вчителем. Освічення народу було спадковою діяльністю його роду. Вчителями були його батько, й дід, і діти його теж були вчителями (Олександр Довженко, I, 1958, 291);
// рідко. Споконвічний, постійний (про населення певної місцевості і т. ін.); корінний. — І ви киянка? — З діда-прадіда, спадкова… — Катерина засміялася (Натан Рибак, Час.., 1960, 587).