СПАДКОЄ́МЕЦЬ, мця, чол.
1. Особа, що одержала спадщину або має право на її одержання. Обоє старі Моримухи померли, так що Опанас лишився одиноким спадкоємцем своєї батьківщини (Іван Франко, IV, 1950, 278); — Хто? Хто це посміє зробити? — запитав Прохор, нервуючись. — Адже спадкоємцем всього майна лишаюсь я?! — Е ні, є ще Марія в тебе, сестра твоя… Вона теж спадкоємиця (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 69);
// Рідна дитина, перев. син. Зрікся я земних нащадків по собі, — адже чернець не має спадкоємців від плоті своєї (Леся Українка, III, 1952, 743); — Я їх, чоловіків, знаю, їм обов’язково подавай сина. Спадкоємця! (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 156);
// Син правителя або інша особа, до якої має перейти влада. Князь помер без причастя, без сповіді, найгірше ж — не повідомивши про свою останню волю, не визначивши спадкоємця своєї влади (Павло Загребельний, Диво, 1968, 413).
2. перен. Продовжувач чиєї-небудь діяльності, справи, певних традицій і т. ін. Володимир Ілліч став тим, кому мріють наслідувати.. тисячі й сотні тисяч спадкоємців Ленінової роботи (Василь Еллан, II, 1958, 297); Воістину прекрасні діла творить він [народ] у галузі духовної культури, — він, законний спадкоємець усіх віків і народів, — він, творець нової історичної ери, — він, каменяр, хлібороб і співець! (Максим Рильський, IX, 1962, 213); Попросив [режисер] познайомити його з колгоспними механізаторами — спадкоємцями коваля Вакули (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 355).