СП’ЯНІТИ

СП’ЯНІТИ, ію, ієш. Док. до п’яніти. Уже сп’янів [Карпо], у нього посоловіли очі (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 42); Я.. дуже багато була надворі і сп’яніла від повітря (Леся Українка, V, 1956, 338); Ми сп’яніли від духмяного подиху поля, від гіркого запаху свиріпи (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 278); Підстьобнутий образою, він сп’янів від гніву (Дмитро Бедзик, Украдені гори, 1969, 29);
//  Виражати стан запаморочення (про посмішку, очі). Зашарілось лице у Івана, очі сп’яніли (Степан Васильченко, I, 1959, 302).
 Сп’яніти від успіху (від успіхів) — втратити здатність тверезо й самокритично оцінювати реальну дійсність під впливом досягнутого в якійсь справі. І сталась з людиною зміна крута: Сп’янівши від успіху того, Директор заводу «Чавунна плита» Влюбився… у себе ж самого! (Степан Олійник, Вибр., 1959, 275).