СП’ЯНЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., діал.
1. Сп’яніти. І жінку лає [коваль], і дочку; а як сп’янчиться, то всі вікном утікають: зараз битись! (Марко Вовчок, I, 1955, 34).
2. Спитися. — Що ж то йому за лихо сталося? — Сп’янчивсь і вмер (Марко Вовчок, I, 1955, 260).