СОВІ́ТНИК, а, чол., рідко.
1. Те саме, що порадник 1. Старого Орфея вдарив кінь у груди, він помучився який тиждень та вже й не підвівся, а запопадливий зятьок, втративши свого совітника, притих (Василь Земляк, Лебедина зграя, 1971, 9).
2. дорев. Те саме, що радник 3. [Старий пан (скаженіє):] Ти знаєш — я дворянин, я статський совітник, а ти.. смієш мені… (Степан Васильченко, III, 1960, 475); Титулярний совітник Каганщь має звичку вставати від сну о пів до восьмої години (Володимир Самійленко, II, 1958, 310).