СОВІСНО, присл.
1. Присл. до совісний. Дід совісно рвав [записки] на дрібненькі клаптики. — Нехай не посилають чорт-і-знав яких записок. Бо зведуть дівчину (Яків Качура, II, 1958, 40); Пильний і совісний урядник віддавна, він ніколи не працював так пильно й совісно, як тепер (Іван Франко, VI, 1951, 329); Став працювати совісно, куркулі мою садибу підпалили (Юрій Яновський, V, 1959, 159).
2. у знач. присудк. сл. Соромно, ніяково комусь. Совісно мені перед вами, що коректа оповідання мого «Сон» так затрималася (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 398); Ядзі совісно було відмовляти [селянам], взяла в аптеці по рецепту батька кілька доз хініну й роздавала потребуючим (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 105); — Василю Івановичу! Як вам не совісно! Не знала, що ви такий зловредний (Андрій Головко, II, 1957, 470).